Survivor testimony Kateryna Buryak


Особисті спомини про Голодомор
КАТЕРИНА БУРЯК
Народжена в листопаді 1925р
В селі Чаплина
Чаплинський район
Херсонська область. Тепер замешкана у Брадфорді.


Мені так тяжко говорити про Голодомор – тільке хочеться плакати як згадаю про нього.

Було нас шестеро в родині, але лишилося нас двоє. Не було нічого їсти. Перше померла моя сестра Оксана яка мала вісім місяців, бо мама не мала молоко її годувати. Тоді померла сестра Галина яка мала три рочки. Я з братом Пилипом який був з 1923 року ішли дуже далеко,далеко шукати їду. Тоді Пилип поиер з голоду так само.

Мама просила тата піти в Колгосп на роботу але тато казав що краще померти ніж піти до Колгоспу на роботу. – так і сталося.

 Лишилось тільке мама і я. Мама пішла на роботу до Колгоспу. Що мама дістала в Колгоспі принесла вона додому і мене годувала.

Так ми вижили цей голод і з допомогою маминої сестри ми сіяли збіжа коли закінчився Голод,

Тяжко було привикнути до того що нас лишилося тільке дволє коло було нас шестерою

Я ніколи не забуду як люди вмирали і ми це все бачили.

 

 

Personal recollections about the Holodomor
KATERYNA BURIAK
Born November 1925
Khersonska Region
UKRAINE. Now resides in Bradford, West Yorkshire.

It is very difficult for me to talk about the Holodomor. Every time think about it I just want to cry.

There were six of us in our family – my mother and father, two sisters a brother and me.

I remember there was nothing to eat. I walked and walked far and wide with my brother searching for branches and bushes to feed on. My eight month old sister Oksana died first because my mother did not have any milk to feed her with, then my three year old sister Halyna died and then my older brother Philip who was born in 1923 died.

My mother kept telling my father to go to work on the Kolhosp where he would at least get something to eat but he said he would rather die than go there. Sadly, that’s what happened. He died and that left only myself and my mother.

My mother went to work on the Kolhosp and left me on my own all day. At least she came home with a cupful of food every day. I was so young to have to live through all this.

We both survived. Eventually, with the help of my mothers sister, we were able to grow crops when the famine ended, but it was so hard getting used to there just being the two of us where there had been six.